П`ятниця, 29.03.2024, 09:45
Вітаю Вас Гість | RSS

Великоолександрівський ліцей

Категорії розділу
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 148
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

До зірок з Україною в серці

«До зірок – з Україною в серці»

Для учнів 8-11 класів

Олена Кухтик

Валентина Логвин

Світлана Колотуша

Акробатична композиція «Парад планет»

Віка Шемігон читає власний вірш «Дві галактики»

На сцену виходить хлопчик

Хлопчик: Як багато незвіданих планет! Загадковий світ зірок манить до себе і чарує своєю невідомістю.

Ведучий 1. Запитання «Що там за горизонтом?» ніколи не давало людям спокою. Намагаючись відповісти, людина не шукає матеріальних благ, нею керує сила цікавості, прагнення до пізнання невідомого.

Ведучий 2. Полинути в блакить земної атмосфери й ще далі в космос, пізнати, що там є та що там відбувається – ось чого тисячоліттями прагнула людина.

Ведучий 1. Здавна наші пращури тягнулися до зірок, до таємниць Всесвіту.

Хлопчик. Сьогодні вже нікого не здивуєш польотами в космос, вони стали буденною справою. А як же все починалося?

Кадри російсько-турецької війни

Ведучий 2. Націю судять по тому, яких людей вона народжує і пам’ятає.

Ведучий 3. Чи пам’ятає Україна про свого першого ракетного генерала?

Ведучий 2. У російсько-турецькій війні 1828-29 років вперше в бою були використані ракети Олександра Засядька, сина Полтавщини, видатного інженера-артилериста, конструктора бойових ракет.

Ведучий 3. Пройшло 235 років з дня народження Олександра Дмитровича. Але те, що він встиг зробити за своє недовге життя, не пішло за водою літ. Розрахунки Засядька, розроблені ним принципи реактивної тяги, балістики, ракет допомогли його послідовникам в освоєнні ракетно-космічної галузі.

Ведучий 2. Тому можна сказати, що космічна ера для українців почалась на початку 19 ст. на Лютенських просторах Полтавщини.

За столом із запаленою свічкою сидить арештант і пише

Микола Кибальчич. Я, Микола Іванович Кибальчич, з тихого містечка Короп на Чернігівщині приїхав за знаннями в Петербург, бо з дитячих літ мене захоплювали польоти птахів і зоряне небо. Займаюся наукою і поринаю в революційне життя. Мої мрії про звільнення людини від прикутості до землі та від соціального гноблення. Ракета - керований апарат, важчий за повітря - ось що відкриє людині шлях до неба. Але перше моє відкриття - бомба.

Янгол. Це його бомбою, 1 березня 1881 р. було вбито царя Олександра II. І Микола Кибальчич потрапляє до каземату Петропавлівської фортеці. Експерти на суді не змогли приховати свого захоплення його талантом.

 Микола Кибальчич. Думка рветься, думка в'ється,

Наче пташка степова.

Ген на волю з мого серця

Хоче вилитись в слова.

Янгол. В останні дні свого життя Кибальчич мріяв дати людству проект корабля, на якому можна було б сягнути зір. У страшній камері смертника він бачив зорі. До зір він вів людей.

Микола Кибальчич. ...За кілька годин до своєї смерті, я пишу цей проект. У ньому - принципи реактивної тяги польоту на ракеті, програмний режим горіння, система подачі палива в камеру згоряння, використання багатокамерних апаратів.

Я вірю у здійснення моєї мрії. Ця мрія підтримує мене зараз. Якщо ж моя ідея вченими спеціалістами буде визнана реальною, то я буду щасливий. Щасливий від того, що зробив величезну послугу вітчизні та людству. Я тоді спокійно зустріну смерть, знаючи, що моя ідея не загине разом зі мною, а існуватиме серед людства, для якого я готовий пожертвувати своїм життям.

Так часом хочеться заснуть навіки,

 Бо лиш вві сні я вільний і живий:

Лише у споминах я бачу зорі,

Лише у снах ступаю на траву.

І думка підкрадається тривожна,

Неначе хтось у мене світ украв.

О, люди! Без усього жити можна,

Але не без зірок і не без трав.

Янгол. Його життя обірвалося на двадцять восьмому році. Це вік, коли у людей щасливої долі все ще попереду.

Не чекай його, мамо, додому,

Він у рідний не вернеться край.

Не виходь ти на стежку знайому.

Коли в полум'ї весь небокрай.

Микола Кибальчич. Рідна вишня в садочку одквітне.

Білим цвітом на землю сипне,

І калина, і квіти привітні

Будуть згадувать часто мене.

Кадри з фільму про Кондратюка

Виходить вчитель Полтавської гімназії з хлопчиком

Вчитель Полтавської гімназії: Був у мене учень, Сашко Шаргей. Були у нього дивовижні здібності до математики та точних наук, міцно і легко засвоював і інші предмети. Він, як і ти, любив  грати у футбол, плавав на човні по Ворсклі, а взимку ганяв на ковзанах. Любив і вмів жартувати… На все життя прихилився до музики. А як багато та вдумливо читав! Скажеш, пощастило?

Та насправді він рано залишився сиротою, жив дуже скромно, дорожив кожною хвилиною, кожним шматком хліба. Дотримувався мудрого правила: «Коли тобі тяжко – клич на підмогу насамперед самого себе». (пауза)

         Йому мало було земної кулі, тісно…Захопившись думкою про політ у космічний простір, він спочатку самотужки, а потім в училищі опановує вищу математику, астрономію, фізику. Розстеливши на підлозі папір, Сашко креслить, визначає, проектує… Так народжувалися праці з міжпланетних подорожей.

Хлопчик: А чому Ви називаєте Юрія Васильовича Кондратюка Сашком?

Вчитель: Така вже йому доля судилася. З 1917 року і до самої загибелі життя Олександра Шаргея  - це суцільний калейдоскоп незгод, поневірянь, крутих поворотів. Щоб уникнути переслідувань за офіцерську службу в білій армії, він змінює прізвище Шаргей на Кондратюк.

         А потім була книга «Завоювання міжпланетних просторів», робота над створенням найбільшої в світі Кримської вітроелектростанції і конструктивні рішення, які пізніше заклали у проект будівництва Останкінської вежі.

         Він жив у хатині із запнутими вікнами, а манили його зорі. Вони й звабили його…

Хлопчик: Він так їх любив оті зорі далекі,

                  Що знав поіменно, як в школі дівчат…

 

Пісня «Я верю, друзья…»

 

Сергій Корольов: Мене питають: - Хто ти є і звідки? –

Відповідаю: родом з України.

Мої батьки і мого роду свідки

Пройшли в народах зміни-переміни.

Але не зникли! Доля в нас така,

Яку любов плекає тільки з болем, -

Якщо в собі ти зрадив козака,

На цій землі стаєш перекотиполем.

 

Я народився в Житомирі 12 січня 1907 року. Закінчив Першу Одеську профшколу і вступив до Київського політесу. Саме тут, у Києві, вперше піднявся в небо на планері. Тут же, у Києві, зазнав і першої авіакатастрофи. На щастя залишився неушкодженим. Та з тих пір протягом усього життя збирав «чорний» - фотознімки аварій, портрети загиблих друзів. Переконаний, що це завжди має бути перед очима, аби працювати так, щоб не було аварій, щоб не гинули друзі, щоб поверталися з орбіти космонавти…

Ведучий 1. У 30-му році Сергій Павлович починає працювати в Центральному аеродинамічному інституті, видає працю «Ракетний політ у стратосфері», розробляє проекти керованих ракет і ракетопланів, балістичних і геофізичних ракет, ракет-носіїв.

Ведучий 2. Корольов – найвидатніший конструктор ракетно-космічних систем, які забезпечили дослідження космічного простору.

Ведучий 1. 27 червня 1938 року – арешт. Потім – закрите судове засідання і вирок: десять років виправно-трудових таборів із позбавленням прав та конфіскацією майна. Місце покарання – Колима.

Ведучий 2. 6 довгих років гулагів не зломили невгамовну вдачу генія.

Ведучий 1. 4 жовтня 57-го року Сергій Павлович керував запуском першого штучного супутника Землі.

Ведучий 2. 3 листопада 57-го року запуск другого супутника з собакою Лайкою на борту. Живі організми можуть жити в космосі!

Ведучий 1. Потім були запуск першої автоматичної станції типу «Луна» на Місяць, космічного корабля з двома собаками Білкою і Стрілкою, мишами і живими рослинами на борту.

Ведучий 2. Та найбільшим досягненням є підготовка і керування польотом першого пілотованого космічного корабля «Восток - 1». 12 квітня 1961 року мрія людства здійснилася! Людина у космосі! Юрій Гагарін! Ці слова заполонили теле- і радіоефір.

Відеосюжет  про політ Гагаріна в космос

На сцену виходить Попович

Попович: Подвиг Юрія Гагаріна золотими літерами вписаний в книгу історії космонавтики.

Корольов: А українці чомусь мало згадують про те, що саме наш земляк одним з перших перетнув межу неба і побував у космосі. Це був простий хлопець із Узина, що під Києвом, Павло Попович.

Попович: Тоді було визначено «чудову шістку»: Гагарін, Титов, Ніколаєв, Биковський, Карташов і я. Мене готували до першого польоту на рівні з Юрою Гагаріним. Правда, ми з Ніколаєвим знали, що ані я, ані він першими не полетимо. Піонером у космосі за тодішньою політикою мусив бути росіянин. Памятаєте, Сергію Павловичу як ви сказали: «Першими полетять Гагарін і Титов, а ви, хлопці, будете уособленням дружби народів — українець і чуваш».

Корольов: Хід історії не зміниш. Але ти двічі виходив на орбіту, несучи своє національне «я» ближче до зірок. І сьогодні за першої-ліпшої нагоди ти прагнеш в Україну, щиро радієш кожному слову, мовленому рідною мовою, кожній вісточці з Батьківщини. І вірші пишеш українською…

Попович: Чув не раз я про любов до моря
І до неба в серці ніс любов.
Під високим голубим простором
Безліч кілометрів сам пройшов.
Я іду, Галактико! Завія
На шляху не спинить мій приліт.
Зрозумійте, зорі, син Землі я,
Це від неї вам несу привіт!
А якщо ж десь в зоряному небі
Під сліпим дощем я упаду,—
Земле, буду линути до тебе —
І в тобі продовження знайду.
Чи золою в степ, металом в гори,
Чи дощем над дорогим Дніпром,—
Поверни життя мені в просторах,
Щоб зійшов я золотим зерном.

Корольов: Мої зв’язки з Україною теж ніколи не поривалися: читаю напам’ять Шевченка, люблю українські пісні. Ніколи не забуду, як ти заспівав для мене з космосу.

Відеоролик (П. Попович співає «Дивлюсь я на небо…»)

Пісня «Дивлюсь я на небо…» у виконанні Анни Олійник

Ведучий 1. Сто років тому народився творець космічної техніки, батько ракети-носія «Протон», за допомогою якої були виведені в космос космічні кораблі «Союз», «Мир», «Прогрес», автоматична станція «Вега» для вивчення Венери, комети Галея – академік Володимир Миколайович Челомей.

Ведучий 2. Довгий час про справжнє значення і роль Челомея у прогресі науки і техніки знало дуже мало людей, що й зрозуміло – адже саме йому судилося стати творцем ядерного щита Радянського Союзу. Навіть державні нагороди – Ленінські та Державні премії, звання Героя Соціалістичної Праці - присуджувалися науковцеві закритими указами.

Ведучий 1. Лише після смерті великого науковця та розпаду Радянського Союзу світу почала відкриватися видатна своїми багатогранними талантами, красива, неординарна людина. Штрихи до портрета геніального конструктора має додати і Україна – земля, на якій Володимир Челомей здобув освіту, сформувався як учений і особистість.

Ведучий 2. Здобувши визначні перемоги у космосі, Володимир Челомей мріяв зустрітися зі своїми американськими колегами, з якими підсвідомо змагався все своє життя. Він мріяв своїми очима побачити великий і красивий світ, який знав лише зі знімків своїх супутників-розвідників. Мріяв побувати у маленькому польському містечку Челомей і, можливо, знайти своїх родичів. Це містечко таке маленьке, що його немає на карті Європи і світу. Немає імені Челомей і на карті колишнього Радянського Союзу, авторитет і славу якого він підняв на космічну висоту.

Ведучий 1. Зате мала планета сонячної системи, зареєстрована в міжнародному каталозі під номером 8608 отримала назву «Челомей».

Пісня «Земля в иллюминаторе

На сцену виходить журналістка

Журналістка: Коли у 1994 році президенти України і Сполучених Штатів підписали угоду про спільний політ на американському кораблі багаторазового використання «Колумбія», від українців слід було вибрати суперпілота. 46-річний Леонід Каденюк переміг численних конкурентів саме тим, що володів всіма суперякостями: відмінним здоров’ям, професіоналізмом, волею і наполегливістю у досягненні мети. До того ж, він – космонавт-дослідник, отже, до старту пройшов відповідну наукову підготовку.

Сідає за столик поряд з Каденюком

Журналістка: Ваш політ з американськими астронавтами має дуже велике значення для нашої держави, для її утвердження. Це з боку політичного. А з наукового, - спільно з американцями проведено експеримент з рослинами і який приніс цікаві результати. Вони знайшли подальше опрацювання в земних лабораторіях.

Леоніде, 16 космічних діб Ви провели на орбіті. Чим були наповнені миті цього польоту?

Каденюк: Основною метою мого польоту було виконання спільного україно-американського експерименту із трьома видами рослин.  Ми досліджували вплив мікрогравітації на їх ріст та розвиток. Але окрім цього ще були дослідження, на тему "Людина і стан невагомості".

  Як тільки стало можливим, я відв’язався від крісла і підплив до ілюмінатора, переконався, що земля справді кругла, а потім почав шукати Україну, Буковину, свої рідні Клішківці. Однак Земля тільки світилася блакитно-зеленими на чорному тлі і все. Та в мене була інша можливість відчути її біля свого серця, адже я взяв з собою в політ обереги отчого дому, України. На «Колумбії» зі мною був материнський рушник і «Кобзар».

Журналістка: Чи правда, що у космосі Ви організували вечори української пісні?

Каденюк: Так, ми слухали пісні у виконанні Дмитра Гнатюка «Два кольори», «Черемшина», Софія Ротару співала «Мій рідний край». Ставили касету з піснями Назарія Яремчука. Всім членам екіпажу я подарував вишиті хрестиком українські сорочки і астронавти в них сфотографувалися.

А після польоту я приїхав додому і досхочу наївся материнських вареників з картоплею та салом, а ранком обливався водою з батьківської криниці. і так було мені добре і солодко, як ніколи і ніде на цілому білому світі. 

Журналістка:  Отаке воно, земне тяжіння космічного сокола, як і кожної справжньої людини, для котрої слово Вітчизна не сухозлітка, не короткий звук.

 

Каденюк:Україно,  п'ю  твої  зіниці
Голубі  й  тривожні,  ніби  рань.  
Крешуть  з  них  червоні  блискавиці  
Революцій,  бунтів  і  повстань.  

Журналістка:  Україно!  Ти  для  мене  диво!  
І  нехай  пливе  за  роком  рік,  
Буду,  мамо  горда  і  вродлива,  
З  тебе  дивуватися  повік.  

Ради  тебе  перли  в  душі  сію,  
Ради  тебе  мислю  і  творю  —  
Хай  мовчать  Америки  й  Росії,  
Коли  я  з  тобою  говорю!  

Каденюк: Одійдіте,  недруги  лукаві!  
Друзі,  зачекайте  на  путі!  
Маю  я  святе  синівське  право  
З  матір'ю  побуть  на  самоті.  

Журналістка:  Україно,  ти  моя  молитва,  
Ти  моя  розпука  вікова…  
Гримотить  над  світом  люта  битва  
За  твоє  життя,  твої  права.  

Каденюк: Хай  палають  хмари  бурякові,  
Хай  сичать  образи  —  все  одно  
Я  проллюся  крапелькою  крові  
На  твоє  священне  знамено.  

Український танець

 

Журналістка: Нам хочеться поринути у той, напевне, глибший за космічний, світ душі людини, котра кілька хвилин, годин, діб, місяців, а, може, років була за межами землі, котра бачила її як зірку серед інших зірок у холодних просторах Всесвіту. Як цей світ людської душі приторкнувся до того світу? Що було важливим у ці моменти? Що вкласти у поняття „тяжіння”, яке ми називаємо земним?

Вони злітали до зірок, але не відривались і на мить від рідної землі, хоч і були дуже високо над нею.

Звучить пісня «Я  - Земля…». На екрані відео. На сцену виходять актори

Ведучий 1: Ми згадали про кількох славних синів України, але серед тих, хто торував дорогу в космос – тисячі наших співвітчизників.

Кибальчич: Дзвени моя розвихрена плането!

Ударила в твій дзвін нова доба…

Попович: У Сонця блиску, в спалахах ракети

Планета Марс у гості вигляда.

Корольов: Як гордо над нескореним простором

Звелись у Всесвіт траси від Землі.

Каденюк: Одвічну мрію пошуків вам, зорі,

Несуть космічні кораблі!

Журналістка: Ми раді, ми горді по вінця

За нашу космічну сім’ю!

Злітайте до самого Сонця

І вертайтесь на Землю свою!

 

 

 

 

 

 

Категорія: Мої статті | Додав: dark_bosom (21.04.2015)
Переглядів: 777 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Пошук
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2024