У жовтні кращі учні Великоолександрівської школи — 11-класники Микола Мороз і Софія Галкіна та 10-класники Вікторія Шкурко і Дарина Садовська — разом з директором Ігорем Давиденком і вчителем Оленою Шеремет відвідали столицю Швеції Стокгольм.
Здійснити заповітну мрію — побувати у Західній Європі, землякам допомогла громадська організація «Євролідер», що виступає за здоровий спосіб життя. Навесні члени цієї шведської організації відвідали сільську школу у Великій Олександрівці, а потім запросили і до себе в гості. Вони ж і оплатили поїздку.
Про подорож розповідає вчитель початкових класів Олена Шеремет.
— Олено Анатоліївно, що найбільше вразило Вас у Швеції?
— Чистота і архітектура. У них немає такої суєти, як у нас: ніхто нікуди не поспішає. Настільки все культурно, виважено, спокійно! Держава дійсно дбає про людей. Вразив рівень обслуговування: ніхто не мете, не загрібає, все механізовано, все роблять машини. У парках доріжки не асфальтовані, а лежить подрібнений граніт: екологічно чистий матеріал, корисний (влітку — масаж для ніг, бо люди ходять і босі). Його не складно доглядати, адже рівняють доріжки також машини.
— Чим сподобалася архітектура?
— У Стокгольмі не порушується архітектура різних епох. Реставровано, відновлено будинки у тому архітектурному стилі, в якому вони були побудовані сто-двісті чи більше років тому. У них немає кондиціонерів і антен на будівлях, які у нас псують зовнішній вигляд. У сучасних шведських будинках необхідні комунікації закладаються при будівництві.
— Чим відрізняється міський транспорт?
—Для зручності людей на автобусних зупинках і в метро скрізь розміщені маршрути (і метро, і трамваїв, і автобусів) усього Стокгольма. До транспортного засобу заходять тільки на передні двері, а виходять на задні. Проплата відбувається виключно картками. До салону легко зайти інваліду на колясці чи людині з велосипедом. Сидіння у транспорті м’які і зручні, у кожному вагоні метро або автобусі є дзеркала, лампочки для тих, хто читає, маленькі урни. Настільки все культурно, продумано і красиво! Шведи — люди дуже пунктуальні. На зупинках висять табло, на яких написано, через скільки хвилин прибуде наступний поїзд або автобус.
Дороги виділені не тільки для автомобілів і пішоходів, скрізь є і велосипедні доріжки. Ніхто не посягає на чужу територію! Шведи часто користуються саме велосипедами, оскільки міський транспорт у них дуже дорогий (а, можливо, це заохочення: екологічно вигідно і для здоров’я добре).
— Що здивувало Вас у шведській школі?
— Ми побували у школі, де близько 850 учнів. У школі 2 учительські: для відпочинку і для праці. У першій кімнаті є всі зручності для відпочинку педагогів: м’які меблі, столи для обіду і відпочинку, кухня, машина для миття посуду, мікрохвильові печі, холодильник, посуд, аптечка з медикаментами. Висить фото колективу. У кожного вчителя є окрема шафа. Вони безкоштовно п’ють чай, каву, молоко… У кімнаті для праці — творчий робочий безлад, видно, що люди працюють: стелажі з книгами, папками, комп’ютери, шлеми від велосипедів… Вчителі з класу до учительської не несуть у руках зошити і книги, а возять на спеціальному возику, як у супермаркеті.
Не носять педагоги Швеції одяг ділового стилю, як це прийнято у нас. Немає спеціального дрес-коду і в учнів. Цікаво, що у кожного вчителя на шиї висить ключ від ліфта, оскільки дітям без старших заборонено їздити у ліфті. Немає біганини по коридорах, хоча шведи — люди вільні, розкуті.
— Школа, у якій Ви побували, чимось вирізняється серед інших?
— У школі побудований унікальний, єдиний подібний, спортивний зал у Європі. Знаходиться він під землею. Там є 4 спортивні майданчики, відділені один від одного, там можуть проходити 4 різних змагання. Підлога у спортивному залі миється машиною. Є душові кімнати, гардероби, кімнати відпочинку дітей та вчителів, туалети… Все продумане у спортзалі навіть для дітей-інвалідів.
— Чи держава забезпечує школи у Швеції?
— Там чудова матеріальна база, створена за державні кошти. І діти, і вчителі у їдальні харчуються безкоштовно. У них у школі, як і в готелі, шведські столи. Можна вибрати собі страви за вподобаннями: вегетаріанські, дієтичні, м’ясні…
— А що було неприйнятним?
— Незвичним була кімната у готелі без вікон (хоча імітація вікна була). Справа в тому, що з одного боку кімнати виходять на дорогу, а з іншої — будинок впирається у гору. Тож, коли нас поселяли, запитали, чи ніхто не має клаустрофобії (страху перед замкнутим простором)
(cтаття з газети "Вісті")
