Субота, 26.05.2018, 08:46
Вітаю Вас Гість | RSS

Великоолександрівська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Категорії розділу
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 94
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

До Дня пам'яті жертв Голодомору
«Горять свічки жовті й білі»
Сценарій виховного заходу до Дня пам’яті жертв голодомору 1932-33 років
З обох боків сцени виходять маленька дитина зі свічкою в руках і учениця в ролі України – в чорній накидці поверх українського костюма.
Звучить «Аве Марія» Шуберта
Україна: Хто се? Чий голос щоночі просить?
Дитина: «Хлібця! Хлібчика дай! Мамо, матусю! Крихітку хлібця!»
Україна: Хто водить за мною запалими очима – криницями, очима, у які переливалися всі страждання, муки й скорботи роду людського, і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий же це мільйонноголосий стогін у мені? Хто щоночі будить, стогне, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів…
Дівчинка: Це моя запалена поминальна свіча по тих 9-и мільйонах українців по жертвах страшного голодомору в Україні 1932 – 1933 років. Час невблаганний. Місяці за місяцями, роки за роками відпливають у небуття. Тільки пам’ять назавжди залишається з нами.
Підходить до дитини, обіймає за плечі і виходять
Учень. У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік,
У той рік і гілля, і коріння -
Все трощив буревій навкруги…
І стоїть ще й тепер Україна,
Як скорботна німа край могил.

Учень. Пекельні цифри та слова
У серце б’ють, неначе молот.
Немов прокляття, ожива
Рік тридцять третій…
Голод…Голод…
Згадай усе ти, щоб воздать
Близьким і дальнім людоморам.
…Хоч радість легше пам’ятать,
Та треба пам’ятать і горе .

Учень. Не звільняється пам’ять
Відлунює знову роками.
Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.
Помічаю: не замки – твердині,
Не храми –
Скам’янілий чорнозем –
Потріскані стіни плачу.
Придивляюсь: «Вкраїна,
Двадцять перше століття»
І не рік, а криваве клеймо:
«Тридцять три».

Учень. 1933 рік… Сонце сходило над холодними за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові і не впізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні. Танули на обширах України важкі сніги 1933 року. Чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над річками солов’ї. Ніхто того не пам’ятає сьогодні. Пам’ятають інше…
Відеосюжет «Голодомор – злочин проти людяності»
Учень. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо ке каяття. А головне – щоб зрозуміти.
Учениця. Пам'ять про голод намагалися стерти. Але вона жила, бо чудом уціліла жменька людей, які зберегли її. Ось свідчення про страшну трагедію 33-го тих, які вижили із книги пам’яті «Голод 33-го»
Виходять 4 учні зі старими книгами в руках. Розміщуються в різних місцях сцени. Стоять з опущеними головами. Читають свідчення (коли приходить черга читати, піднімають голову)
Свідок 1. Пам’ятаю прийшли до нас, їх тоді називали «активістами». Полізли на горище і забрали все зерно, що було. Тоді сказали дати їм віник, змели й решточки і поїхали. Мати каже батькові: «Полізь, подивись, може щось лишилось.» Батько подивився – голо на горищі. А тоді помітив, що в щілинах, де потріскала глина, залишились квасолини. Батько тріскою наколупав склянку рябої квасолі. Мати її зварила, ми зразу ж сіли їсти. Дивимось, а до шибки знадвору притулила личенько дівчинка не з нашого села. Мама відчинила, дівчинка просить: «Дайте щось». Мама відповіла, що нічого дати, усе вже з’їли і це була чистісінька правда. З того дня ми на бур’янах паслися.
Свідок 2. За п’ять кілометрів від нас була шахта, там тоді вугілля возили кіньми. І коли якусь коняку вбивало чи калічило, її вивозили на кар’єр і обливали карболкою. Що ж там робилося, біля тієї коняки, страшно навіть згадати. Хто що урве – то його щастя. Батько біля тієї здохлятини: подавав нам, ми її у мішки і гайда до дому. Удома довго вимочували, а потім солили в діжечці і так виживали.
Свідок 3. Були тато, мама,бабуня, повмирали за два тижні троє. Я зосталась у хаті сама, дванадцять років мені було. Потім заслабла, лежу сама це було в липні. Черешні доспіли, а я негодна встати до дерева дістатись. Жінка прийшла, черешень принесла очі б їли, а в роті гіркота, як полин. Не можу нічого їсти. Та сама жінка принесла мені меду, і меду зразу не могла їсти. Потім знов жінка прийшла меду принесла – я вже почула в роті солод. Жінка сказала це добре, що ти вже почула на смак мед, будеш видужувати. Вона спасла мене від смерті. Я завжди їй була вдячна.
Свідок 4. Голод виснажив батька і чотирьох моїх братів, а матір не знаю де й поділася. Приїхали два дядьки до нашої хати за трупами – п’ять мерців з одної сім’ї. Закидають їх на воза. Чую кажуть про мене: «Заберімо й цього завеземо заодно в кагати». Я прихопив з собою піввідра гарбузового насіння і втік у берег. Їв насіння, пасся на люцерні, переховувався у кущах. Якось натрапила на мене напівживого тітка Ганна, підібрала не дала вмерти.
Учні виходять зі сцени під тривожну музику. Виходять читці

Читець 1. Ні труни, ні хрестів, ні тризни!
Прямо в яму. Навіки-віків!
Чорна сповідь моєї Вітчизни.
І її затамований гнів
Ні віночка, ні навіть барвінку…
Наче падалиць під вітрюган!
То причастя твоє, українко,
Українцю, то твій талісман!
Читець 2. Пекельні цифри та слова
У серце б’ють, неначе молот,
Немов прокляття ожива
Рік тридцять третій
Голод, голод…
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах…
Семи мільйонів, Боже мій,
Недолічилась Україна.


Читець 3. В руках, що виростили хліб,
Не залишилось і зернини
Ні, рід наш в горі не осліп –
Ти все згадаєш Україно

Читець 4. Згадай усе ти, щоб воздать
Близьким і дальним людомором…
Хоч радість легше пам’ятать,
Та треба пам’ятать і горе.

Вчитель. Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх, хто не дожив, не долюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути. Ми мусимо пам’ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.
Хай у кожному місті і селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.
Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. Тож вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання. Прошу всіх встати.
Звучить тривожна музика. Учні запалюють свічки у глядачів. Хвилина мовчання
Відео на пісню «Свіча» О. Білозір
Виходить дівчина з хлібом в руках.
Дівчина. Коли ніхто не бачитиме, я цілуватиму шорстку хлібну скоринку. І молитимуся за тих, у кого її не було на столі у голодному тридцять другому і тридцять третьому. За те, щоб простили матері, яка з’їла свою дитину. За розстріляного діда, що вкрав кілька колосків пшениці. За трирічного хлопчика, який тамував голод тілом ще живого батька… від імені мільйонів українців, яких ми називаємо «жертви голодомору» і яких я ніколи не знала, я цілуватиму хліб. За те, що його маю.

1.Боже великий, всевладний,
Яви нам свою могуть,
2.Дай розпізнати правду, -
Праведників не забудь.
3. Дивляться в твої очі,
Мільйони скатованих душ.
4.Пригорни їх посели на спочинок,
Та їхнього сну не наруш!
5. Заступи нас і нашу державу
Од кривавих лютих незгод.

6.Всі ми сущі, усопші, прийдешні –
Разом. Твій пшеничний безсмертний народ.
Звучить пісня «Господи, помилуй нас» (з репертуару Т.Петриненка). Учні роздають по шматочку хліба глядачам
Категорія: Мої статті | Додав: Valya_L (30.05.2017)
Переглядів: 85 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Пошук
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2018